"Сучасні технології обробки та оздоблення деталей одягу".

Зміст

Вступ

1.Характеристика оздоблення жіночого одягу.

2. Оздоблення одягу буфами.

3.Оздоблення одягу вишивкою та мережею.

4. Оздоблення квітами, китицями, помпонами, аплікацією, мереживом.

5. Об*ємнi оздоблення – рюшi, волани, кокiльє, жабо

6. Сучасний декор одягу.

Висновок

Список використаної літератури.

Вступ

В даний час мода багато в чому будується на деталях, на фурнітурі і оздоблюючих матеріалах, доповненнях і прикрасах. Одним з елементів, що характеризує напрям моди на певний сезон є оздоблення. Застосування оздоблення не тільки прикрашає виріб, воно надає йому того або іншого характеру, визначає призначення виробу взагалі (сукня повсякденна, ділова, світкова).

Поняття «оздоблення» для швейних виробів несе в собі різний зміст. Перш за все, це прикраса у вигляді аплікацій, вишивки, тасьми, складок і так далі. Інше поняття включає художнє оздоблення тканини або трикотажного полотна за рахунок використання різних видів переплетень, видів сировини. Ще одна характеристика поняття оздоблення має на увазі під собою завершальний процес обробки текстильних матеріалів мерсеризацією, декатируванням, стабілізацією, фарбуванням, друкуванням, тисненням, ворсуванням, лощінням і так далі.

Метою оздоблення у всіх його варіантах є забезпечення нормального технологічного процесу виготовлення швейних виробів і додання ним кращих експлуатаційних властивостей і споживчих якостей, що задовольняють різностороннім вимогам покупців .

Обробка, що виконується безпосередньо при виготовленні виробів в швейних цехах, робить великий вплив на якість одягу, її конкурентоспроможність. Операції по обробці швейних виробів включаються в технологічний процес їх виготовлення або проектуються як самостійний технологічний процес на підприємстві. Обробка одягу відноситься до композиційних елементів форми одягу разом з конструктивними і конструктивно-декоративними лініями, не виступаючи при цьому самостійним елементом композиції.

Оздоблення — це доповнення, прикраса, яка може бути взагалі відсутня, оскільки не для всякого одягу вона обов'язкова.

За наявності оздоблення в композиції одягу вона може виконувати саму різну функцію: виражати основну ідею композиції або виявляти форму виробу, підкреслювати конструктивні лінії, доповнювати і прикрашати модель. Одні види оздоблення одночасно мають естетичне і конструктивне значення, інші — естетичне і утилітарне.

Включаючи будь-яке оздоблення в композицію одягу, потрібно перш за все визначити характер цієї обробки, її вигляд і технологію виконання. Необхідно, щоб вона не суперечила не тільки утилітарним властивостям матеріалу, структурно-фактурным його якостям, але і призначенню одягу і її формі. Одночасне застосування різнохарактерних видів обробки вимагає глибокого вивчення можливості з'єднання їх в одній моделі, а також великого уміння, смаку і чуття. Вигляд і якість виконання обробки багато в чому визначають виконання сучасним одягом її естетичних функцій. Грамотне і вдале використання обробки не тільки уточнює призначення одягу, але і забезпечує її індивідуальність, а також у ряді випадків дозволяє підкреслити достоїнства і приховати недоліки фігури.

---

1. Характеристика оздоблення жіночого одягу.

Асортимент вживаних оздоблень при виготовленні сучасного жіночого одягу з різних матеріалів дуже різноманітний. Він включає як добре відомі у виробництві одягу види, так і нетрадиційні, пов'язані з властивостями конкретних матеріалів і з появою нових технологій виготовлення оздоблення. За способом виготовлення оздоблення поділяють на три групи: поверхневе оздоблення, об'ємне оздоблення, додаткові аксесуари.

Поверхневе оздоблення виконується безпосередньо на поверхні деталей одягу, просторова форма матеріалу при цьому не змінюється. До неї відносяться:

- оздоблювальні строчки і шви, які підкреслюють, підсилюють конструктивні лінії, шви, краї деталей, роблячи їх помітнішими;

- обробка тасьмою, сутажем, шнуром, бейкой, бахромою, які використовуються для обробки країв деталей. Тасьма, сутаж, шнур можуть бути використані для вишивання складних узорів;

- вишивка, яка може бути ручною і машинною, виконаною за допомогою різного матеріалу (нитками, бісером, стеклярусом, перлами, пайєтками);

- аплікація, виконана різними способами (нитковим, клейовим, зварним) з різних матеріалів;

- оздоблення фурнітурою — металевою, пластмасовою, дерев'яною, з дорогоцінних металів і каменів. Роль фурнітури виконують ґудзики, застібка-блискавка, пряжки, кнопки, гачки, блочки і т. п.;

- комбінування матеріалів, коли поєднуються тканини однієї і тієї ж фактури різних кольорів; тканини різних фактур одного кольору; тканини різних фактур і контрастного кольору;

- інші види обробки.

Об'ємне оздоблення забезпечує об'ємну форму виробу і окремих його деталей за рахунок зміни просторового розташування матеріалу. Об'ємну обробку можна умовно підрозділити на два види:

рухома обробка — об'ємна форма, яка передбачає деяку свободу зміни первинної форми. Це драпіровки, складки, волани, складки, плісе, гофре і т. п.;

нерухома обробка — це така об'ємна форма, яка не змінюється і зазвичай закріплена за допомогою додаткових матеріалів; ниток, прокладок, клеїв. До нерухомих видів об'ємної обробки відносяться буфи, защипи, декоративне вистьобування.

Додаткові аксесуари одягу — це знімні оздоблювані деталі: шарфи, краватки, квіти, кокільє, жабо, коміри, манжети, пояси та інше.

Розрізняють оздоблення, виконане переважно механічним способом, тобто досягнуту фізичними діями, і оздоблення, операції якого пов'язані з дією хімічних процесів і препаратів. Класифікують види оздоблення одягу за способом дії на матеріал і способом з'єднання (фіксації) оздоблення з виробом. Єрмилова В.В. виділяє такі види оздоблення як:

- іншою тканиною (іншого кольору або фактури);

- вишивкою (нитками, бісером, стеклярусом, паєтками);

- фурнітурою (ґудзики, кнопки, декоративні застібки, петлі, пряжки);

- обробка застібок, кишень, кокеток тасьмою «блискавка»;

- декоративними строчками, стьобанням;

- іншими матеріалами (трикотажем, хутром натуральним і штучним, шкірою, оксамитом);

- кистями, бахромою, тасьмою, мереживами, кантами, стрічками; аплікацією; штучними квітами.

Козлова Т.В. все різноманіття оздоблення підрозділила на сім груп.

2. Оздоблення одягу буфами.

Одним із давно забутих способів оздоблення жіночого та дитячого одягу є виконання буфів. Буфами почали оздоблювати одяг заможні люди в період середньовіччя. В перекладі bouffer значить надуватися і стирчати. Ця декоративна техніка, яка прийшла до нас з народного одягу, в якому вона традиційно виконувалася на білизні, дитячому та жіночому одязі. Цей вид оздоблення використовують для святкового вбрання, а також для прикрашення виробів домашнього вжитку. Випукла поверхня з чітким малюнком надає виробу святкового, урочистого вигляду.

Для виконання такого роду робіт необхідно традиційно однотонна тканина. Особливо виглядають буфи на атласних і бархатних поверхнях. В якості вишивальних ниток використовуються нитки різноманітної товщини та шнури. Буфи на відмінну від зборок виконуються на самій деталі. Такий вид оздоблення несе не лише декоративне але і конструктивне навантаження. Буфи можуть одночасно замінювати виточки по лінії плеча, талії, а також по низу рукава (тоді вони мають вигляд манжети). Буфи можна виконати традиційним ручним способом із використанням машинних строчок.

Ручні буфи можуть мати різні малюнки, особливо для оздоблення суконь. Розмічають буфи точками, або лініями зі зворотної сторони деталей. Кількість рядків буф залежить від малюнка. Відстань між рядами 0,8-1,0 см, між точками – 0,5 см. Точки в кожному ряду повинні знаходитись одна над одною. Спочатку прокладають зметувальні строчки, при цьому голку вводять в тканину точно в точку, а виводять посередині між двома точками, після цього нитки затягують таким чином, щоб утворились склади згинами вгору. Склади повинні бути натягнуті, але настільки, щоб їх можна було пересунути

«Бджолині соти”. Для отримання вафельного малюнка, або малюнка під назвою “бджолині соти” закріплюють по черзі стібками хрест на хрест по дві складочки рядка, виконуючи 4-5 стібків в кожній закріпці. Малюнок буф виконують групами. Після вишивання нитки, якими виконували зборку, видаляють

Машинні буфи бувають звичайні і зі шнуром. Для отримання звичайних буф на деталях намічають декілька паралельних ліній, кількість яких і відстань між ними залежить від моделі. Строчку прокладають по наміченим лініям з використанням спеціальної лапки для виконання зборки. Якщо такої лапки немає то строчки прокладають з лицьової сторони деталі, послабивши натяг верхньої нитки. Кінці верхніх ниток виводять на зворотну сторону деталі і стягують стібки виконуючи зборки. Зборки розподіляють рівномірно по всій довжині, кінці строчок закріплюють. В кінці строчок буф зі зворотної сторони деталі закладають і застрочують склади глибиною 0,1 см таким чином, щоб всі строчки буф ввійшли в шви зшивання складок.

Для того, щоб буфи не розтягувались під час користування виробом, зі зворотної сторони підкладають тканину з основного матеріалу. Нитка основи повинна проходити вздовж строчкам буф. Розміри підкладки повинні відповідати розмірам і формі буф та деталі в готовому вигляді плюс припуски на шви і оборку зрізів.

3. Оздоблення одягу вишивкою та мережею.

Останнім часом особливо посилився інтерес до народних традицій, які є складовою українськлї культури. У всіх галузях мистецтва майстри постійно звертаються до народних традицій, шукають можливості використовувати їх для створення нових виробів, що відповідають сучасним вимогам. Особливо яскраво ця тенденцiя виявляється в пошиттi та оздобленнi саме жiночого одягу. Сучаснi дизайнери та модельєри проектують i виготовляють новий одяг, який задовольнив би бажання вимогливої жiнки. Народна вишивка захоплює довершенiстю своєї орнаментальної композицii, рiзноманiтнiстю i гармонiєю кольорового рiшення. Основною метою оздоблення виробу є эбереження традицiйного розмiщення вишитих деталей на одязi.

Вишивка – символ здоров'я, краси, щасливої долi, родової пам'ятi, любовi та святостi. Нині вишивка прикрашає сучасний інтер’єр, одяг, надаючи йому своєрідності й неповторності. Багато майстрів працюють над прикрашанням речей вишивкою .

В Україні вишиванням здавна займалися майже виключно жінки. Дівчата вчилися вишивати з ранніх літ. Довгими зимовими вечорами вони переймали прийоми вишивання від старших, обмінювалися досвідом. Під час виконання роботи надавалася перевага оригінальності візерунка та добору кольорів — звичайне копіювання не цінувалося взагалі. Кожна вишивальниця прагнула змінити хоч одну деталь мотиву, що-небудь прибрати або додати, зменшити або збільшити, зробити все, щоб не було схожого виконання. Ці прагнення приводили до вдосконалення вишивальної творчості.

Традиційно українці вишивкою прикрашали оточуючі їх речі та предмети, пов’язані з обрядами, календарними і сімейно-побутовими святами. Наприклад, вишиті скатертини не тільки прикрашали інтер’єр оселі, а й використовувались у багатьох ритуальних діях, пов’язаних зі столом — напередодні Різдва або Щедрого вечора. В новорічно-різдвяні свята хрещені батьки носили своїм маленьким хрещеникам, які ще не могли самостійно ходити, гостинці, загорнені у вишиті хустки. У вишитій хустці носили до церкви святити паску, яблука й мед, в неї клали «панахиду», коли в церкві поминали померлих. У ній носили «пироги» кумам та підносили хліб, запрошуючи на весілля або зустрічаючи почесних гостей. У вишиту хустку загортали хліб, виряджаючи молодих до оселі нареченого, нею накривали хліб на столі.

Види вишитих виробів

Декоративним оздобленням одягу і предметів інтер’єру наші предки займалися з давніх-давен, про що свідчать археологічні знахідки, писемні пам’ятки, свідчення стародавніх істориків. Починаючи з 18-19 ст. в Україні сформувалися комплекси українського народного чоловічого й жіночого одягу. Вишивка одягу різниться орнаментами, кольором, матеріалами і техніками виконання.

4. Оздоблення квітами, китицями, помпонами, аплікацією, мереживом.

Квіти для оздоблення можна використовувати як у нарядному одязі, так і повсякденному. Все залежить від форми квітки, матеріалу з якого її виготовлено.

Троянду виконують у такій послідовності :

1. Викроюють косу смужку завширшки 9...19 см в розгорнутому вигляді і завдовжки 40-45 см. Складають смужку по ширині вивороток униз, зрівнюючи зрізи, зметують швом 0,71 см.

2. Згортають смужку у трубочку шар за шаром, як показано на малюнку 1, а, б, злегка стягують нитку змотування. Спочатку складають щільніше, а потім – вільніше, щоб троянда виглядала відкритою.

3. Закріплюють кінець смужки і нижню частину троянди зшивними стібками нитками в тон тканини.

4. Для виготовлення листків тканину викроюють по колу, діаметр якого 10...12 см. Складають тканину вдвоє лицьовим боком всередину, обшивають зрізи.

5. Прокладають рідку строчку і стягують нитки. Виправляють листки і пришивають до нижньої частини троянди .

Для троянди з окремих пелюсток необхідно заготовити 5-6 пелюсток різного розміру, викроєних по косій нитці.

Кінці пояса або зав’язок до горловини можна оздобити китицями. Як правило, китиці виготовляють з ниток, які витягують з тканини виробу або з ниток шерсті чи шовку. Для цього беруть певну кількість ниток шерсті чи шовку. Для цього беруть певну кількість ниток довжиною 10...18 см, складають їх удвоє і закріплюють у точці згину, прикріпивши до кінця шнура так, щоб кінці ниток йшли уздовж шнура. Потім іще раз закріплюють нитки, обкручуючи кінець шнура разом з нитками. Після цього нитки китиці відгинають назад (щоб були продовженням шнура), вирівнюючи навколо шнура і обв’язують угорі, утворюючи навколо китиці голівку. Низ китиці вирівнюють ножицями.

Помпони можна виготовляти з ниток муліне, шерстяних, бавовняних, а також витягнутих із залишків тканини виробу. Спочатку креслять на картоні два кружки за розміром обхвату котушки, вирізають їх і роблять у них утвори. Відрізають міцну нитку 6...8 см завдовжки, роблять петельку і накладають її на кружок. Другий кружок накладають на перший так, щоб зрізи обох кружків збігалися, а петелька лежала між ними. На одержане таким чином подвійне кільце намотують за допомогою голки, нитки до тих пір, поки не заповниться отвір кільця. Після чого ножицями, або лезом розрізають нитки, і міцно зав’язують кінці петлі вузлом між картонними кружками. Надривають і виймають кружки, а помпон стріпують. Із пасма ниток можна скрутити шнур, закінчивши його помпонами або китицями.

Мереживо може бути як машинного так i ручного виготовлення. Цей вид оздоблення використовують в виглядi стрiчок рiзної ширини i кольору. Мереживнi стрiчки можуть бути краєвими, одна iз сторiн яких має рiвний край, а iнший – зубчастий, узорний. Краєвi мережива призначенi для обробки країв виробу або нашивання на вирiб з однiєї сторони.

Аплікація сьогодні широко використовується як декор у сфері дизайну одягу. Аплікація — це швидкий спосіб декорування, який забезпечує образне вирішення одягу. Існує три різновиди аплікацій: проста, складна і знімна. Проста аплікація передбачає використання прямих ліній, спрощеної форми, простих швів, необроблених країв тканини та складається з одного шматка тканини, який пришивають на основну тканину.

Складна аплікація складається з двох і більше шматків тканини одного або різних кольорів. Для неї характерна багатошаровість, округлені та вигнуті форми, наявність елементів вишивки, використовується бісер, шнур, лелітки та складне зашивання швів.

Знімна аплікація знімається і кріпиться за допомогою різних кріплень (приметується нитками, пришнуровується, прикноплюється, пристібається англійськими шпильками, гапличками та петельками з ґудзиками, прикріплюється двобічним скотчем та липучкою).

Найшвидшим і найефектнішим декором на вбранні виступає проста аплікація, яка використовується для створення образу колекції, корегує пропорції тіла людини або слугує просто декором Проста аплікація визначає пошук поєднань аплікаційного декору і нової техніки творення. Оздоба вирізняється художньо-композиційними особливостями, що формує образне вирішення костюму.

Особливостями аплікаційного декору є накладання, приєднання до якоїсь поверхні різнофактурних матеріалів і сукупності елементів, що становлять зовнішнє оформлення вбрання. У колекціях провідних українських дизайнерів одягу просту декоративну аплікацію використовують для маскування швів, а конструктивну — для підкреслення фігури та нівелювання пропорцій. Сьогодні в митців кардинально змінилося ставлення до аплікації. Шукаючи шляхи для моделювання образного вирішення майстри пробують різні типи технік використання аплікації: накладна аплікація, квілт і печворк. Одним з видів класифікації аплікації є звичайний спосіб прикріплення, також можна враховувати пошаровість і комбінування. Звичайний спосіб прикріплення — це застрочування машинним швом або прикріплення ручним стібком однієї деталі на основу.

Пошаровість — це прикріплення кількох деталей на одну основу. Комбінування — прикріплення деталей різним методом накладання або поєднання оброблених країв деталей різних за видом матеріалів.

Печворк і квілт — це різновид декоративно-прикладного мистецтва з багатовіковими традиціями й своїми стилістичними особливостями. Ці види аплікаційного декору передбачають з’єднання клаптиків різнобарвних тканин для створення текстильного твору. Клаптикова техніка аплікації потребує майстерності, відчуття кольору, композиції та художнього смаку. При створенні печворку з різнокольорових шматочків тканини за принципом мозаїки зшивається цілий виріб з певним малюнком. У процесі роботи створюється полотно з новим колірним вирішенням, узором, інколи фактурою.

Квілт передбачає рельєфність твору. Окремі види квілту характеризуються пришиванням не менше трьох нашарувань тканини, у результаті чого з’являється рельєфний візерунок.

Аплікація відіграє важливу роль на вбранні як декор, нею можна декорувати та підкреслювати центр, виріз, горловину виробу, лінію талії, стегон і рельєфи, край низу, рукавів і пілочок.

и Накладна аплікація декорує шви тонкою стрічкою, створює оригінальні декоративно-конструктивні деталі, що також служать додатковим декором і підкреслюють стрункість фігури. За допомогою аплікації зосереджено увагу на центрі та вирізі, рельєфах, рукавах, маніжці, талії та низові виробу. Різнофактурна аплікація, розташована симетрично і горизонтально, і вертикально, Накладні аплікаційні багатошарові форми виготовлені у вигляді складних декоративно-конструктивних форм, які служать акцентами, ритмізують та завершують сукні, підкреслюють і вдосконалюють форми жіночої фігури.

5. Об*ємнi оздоблення – рюшi, волани, кокiльє, жабо

Оборки – це смужки тканини рiзної ширини, призiбранi з однiєї сторони i тiєю ж стороною приметанi до виробу. Оборками й воланами оздоблюють сукнi, блузки, спiдницi тощо. Викроюють її з основної чи оздоблювальної тканини. Оборки розкроюють по косiй, поперечнiй i повздовжнiй нитцi, використовуючи кромку для вiдлiтного краю оборки. У нарядних шовкових виробах для оборки, яку призбируватимуть, рекомендується розкроювати косу смужку, а для оборки, яку закладатимуть у складочки, - поперечну. Для обробки оборки пiд час розкрою до її ширини додаємо на шов i обробку краю 1,5-3см. Довжина її залежить вiд густоти тканини. Якщо оборку викроюємо з тонких i прозорих тканин, довжина оборок має бути в 2 рази бiльшою вiд довжини краю деталi, або фасонної лiнiї, до якої ї ї пришиватимуть; у густiших тканинах – 1,5рази. Якщо оборки закладають у складочки чи плiсе , то їх викроюємо в 3 рази довшими вiд лiнiї пришивання. Оборки бувають призiбранi й плесiрованi.

Волани вiдрiзняються вiд оборок тим, що вони ширшi, й викроюють їх по колу або прямими смужками по косiй. Довжина волана по внутрiшнiй лiнiї кола повинна дорiвнювати довжинi лiнiї його пришивання

Рюш – це смужка тканини, призiбрана по серединi, рюш має два вiдлiтних краї. На вiдмiну вiд обори, рюш нашивають на деталь зверху та для його виготовлення використовують тiльки легкi, такi що драпiрються, тканини. Для бiльш рiвномiрного призбирування прокладають 2-3 паралельних строчки. Їх нашивають на деталь зверху. Пришивають рюш на машинi мiж лiнiями зборок. Рюш буває простий i фасонний.

Кокiльє – оздоблення суто святкового костюма. Його використовують у поєднаннi з такими дорогими тканинами: оксамит, парча, важкий шовк, нiжне мережево. Викрiйка має завиткоподiбну форму, що надає вiдлiтному краю бiльшої хвилястостi. Кокiльє можуть бути пришивними або знiмними.

Жабо (вiд фр. Jabot – пташиний зоб) – це оздоблення блузи, сукнi, сорочки у виглядi оборок iз тканини чи мережива, котрi спускаються вiд горловини до грудей. Перша поява жабо в європейському костюмi вiдноситься до XVII столiття. Жабо на той час було невiд'ємною частиною чоловiчої бiлоснiжної сорочки, котра, у свою чергу, була ознакою багатства. Саме в цей перiод i сформувалась основна форма жабо: воно спадало до лiнiї талiї пишною хвилею, виступами або суцiльною оборку в дрiбну складку. Сьогоднi жабо – це переважно атрибут романтичного та ретро стилiв у жiночому й дитячому одязi.

За формою i розкроєм жабо буває найрiзноманiтнiшим. Виготовляють його iз шовкових, шерстяних, штучних або синтетичних тканин, залежно вiд фасону виробу. Дуже ошатним буде жабо, заплiсероване в дрiбнi складочки; вишуканим – жабо-краватка. До одягу це зйомне оздоблення може крiпитися за допомогою гудзикiв, якщо воно на планцi, або за допомогою брошки.

Принцип побудови жабо застосовують як елемент оздоблення штор. Тут використовують жабоцилiндр, трикутноподiбне жабо тощо. Жабо як елемент оздоблення можна побачити i на взуттi та сумках. Вiдлiтний край жабо можна оздобити мереживом, зигзагоподiбним швом або використати атласну бейку.

6. Сучасний декор одягу.

Сьогодні провідні дизайнери при створенні колекцій сучасного одягу звертають особливу увагу на підбір різноманітного оздоблення, а саме: застосування матеріалів різних кольорів, фактур, малюнків, а також за рахунок поєднання матеріалів в одній формі, композиції. Урізноманітнюючи матеріали в кольорі, за фактурою, структурі, малюнку, а також гармонійно комбінуючи їх в одній формі, представляється можливість враховувати індивідуальні особливсті і побажання замовника, вибрати модель відповідного, потрібного йому матеріалу, малюнка, певного оргаментального мотиву чи колористичного стану, фактури або структури матеріалу.

- Використання різноманітного накладного декору, що має на увазі вишивку, аплікацію, перфорацію, інкрустацію, тиснення, тонування; застосування різної фурнітури – металевої, пластмасової, обтягнутою шкірою або іншими матеріалами; включення в композицію моделі всілякої відтермінування ліній – рельєфів і деталей із застосуванням кольорових ниток, тасьми, сутажу, шнура, виконання рельєфних, об’ємних оздоблювальних ліній; застосування геральдики – всілякі знаки, емблеми, підписи і т.п.

Використання різного, названого тут декору можна досягти безмежного безлічі рішень, а якщо вміло поєднувати обидва названих тут засобів досягнення різноманітності, то надається можливість так варіювати одні і ту ж форму і конструктивну основу, що кожен зможе знайти для себе бажану модель.

Таке декорування застосовується у виробах майже всіх призначень, сезонів, вікових відмінностей. Особливо виграшний він в дитячих, прогулянкових виробах і для активного відпочинку, а також для спортивних.

- Введення на поверхню форми одягу різних накладних деталей – кишень, клапанів, хлястиків, поясів, манжет, пат, бантів, кокеток – різних за розміром і формою.

- Різне рішення відлітного краю коміра в одязі з коміром, або вирізу горловини у виробах без комірів.

- Різноманітне оформлення застібки в плечовому одязі із звичайною обробкою лінії борту з петлями і гудзиками, на планці, потайні, на зав’язках, фігурні навісні петлі і т.п.

- За рахунок окантовки ліній – зрізів в одязі, взутті, борта, низу рукавів, горловини, коміра, зовнішніх країв накладних деталей\

Висновок.

Оздоблення одягу, оточення гарними, естетичними речами, завжди мало для людини велике задоволення. Ще первісні жінки намагались прикрасити себе і своє житло використовуючи різні підручні матеріали і всю свою фвнтазію та смак. Для базової форми одягу характерна досконала, перевірена у виробництві конструкція з оптимальними значеннями основних параметрів. Досконала конструкція забезпечує високу якість посадки одягу на фігурі, а також повинна бути технологічною й економічною.

Список використаної літератури

1. Головина М.В., Михайлец В.М., Ямпольская А.Н. Современная отделка одеж-ды: - К.: Техника, 1977. – 152 с.

2. Ермилова В.В., Ермилова Д.Ю. Моделирование и художественное оформле-ние женской одежды: Учеб. пособие для студ. учреждений сред. проф. образо-вания. – М.: Мастерство; изд. центр «Академия»; Высшая школа, 2000. – 184 с.: ил.

3. Козловская А.Д. Женская мода ХХ века. Пер. с польск. – М. «Легкая индуст-рия», 1977. -296 с. с ил.

4. Крюкова Н.А., Конопальцева Н.М. «Технологические процессы в сервисе. От-делка одежды из различных материалов»: учебное пособие. – М.; ФОРУМ ИНФА. 2007. - 240 с.

#bloggingtips